Рись має багато спільного з усіма котовими — гострий зір, особливо у нічний час, і хороший слух. Саме це допомагає їй вести нічний спосіб життя, полювати у сутінках та добре відчувати здобич чи небезпеку на відстані. Завдяки міцним кігтям і сильним лапам, особливо заднім, рись вправно стрибає по скелях і лазить по деревах. Цю кішку одразу можна впізнати по короткому хвосту і китицях на вухах, які роблять її слух ще кращим.

Хоч рись і любить своє усамітнене та потаємне життя, вона все одно цікавиться людьми, але ніколи не нападає. А от овечка чи коза на гірській полонині можуть стати її здобиччю. Взимку у Карпатах, коли високогір'я засипає снігом, рись спускається полювати нижче. Свою здобич вона вистежує і атакує з засідок. В раціоні кицьки, головним чином, козулі, зайці, птахи та гризуни, іноді олені та кабани.
 
А от сама рись стала здобиччю для людини. Її сіро-руде плямисте хутро цінувалося і як трофей, і як предмет розкоші та матеріал для коштовного одягу. Ще донедавна полювання на неї було дозволено, у радянські часи цей вид закликали знищувати як шкідників мисливського господарства, оскільки через свою здобич рись вважалася "конкурентом" для мисливців.