У зубрів “змішаний” тип живлення — вони можуть харчуватися травʼяними й деревними видами рослин, тому для цього виду необхідний мозаїчний ландшафт. Суцільні лісові масиви малопридатні для зубра. Для життя тварина обирає узлісся, лісові галявини, передгірні луки та заплави річок. Через сезонну зміну рослинного покриву зубри змушені постійно переміщуватися, щоб змінювати свої кормові оселища.

Навесні та влітку близько 80% їхнього раціону – злаки та інші види різнотравʼя. Восени та взимку – жолуді, осока, ягоди (ожина, чорниця), а також гілковий корм — верба, осика, дуб, клен, ліщина тощо.

Примітно, що лідеркою стада зубрів частіше стає старша самиця. Самці лідирують рідко і, переважно, тримаються поодинці. З початку серпня до середини вересня у зубрів триває шлюбний період — гін. У цей час до стада самиць з телятами приєднується дорослий самець і відганяє молодих та слабших биків. Телята народжуються у період з початку травня до середини червня і мати вигодовує їх молоком до півтора року. Але й після цього між ними залишається тісний емоційний звʼязок, навіть, коли у самки з’являються наступні малята (через два-три роки).

У минулому зубр був типовим мешканцем поясу широколистяних та мішаних лісів Європи. Протягом останніх століть внаслідок діяльності людини (полювання та трансформація оселищ виду) чисельність зубра постійно скорочувалася. Є історичні свідчення про масштаби полювання на зубрів, зокрема на території України, коли до столу вельмож щоденно готували і подавали м'ясо кількох десятків зубрів, або ж коли на них полювали лише заради шкіри, а не м'яса!

У 20-их роках ХХ століття зубр остаточно зник зі свого природного середовища існування. Останній представник виду у дикій природі офіційно зник у 1925 році – це був кавказький зубр. А от представник підвиду рівнинного зубра зник раніше, у 1919 році. Поголів'я було підірване наслідками Першої світової війни. Останню особину дикого рівнинного зубра знайшли вбитою. Загалом з 54 тварин, які на той час збереглися в умовах неволі, лише 12 були визнані придатними для подальшого розмноження. Кавказького зубра добили не стільки наслідки війни, скільки безконтрольне винищення і трансформація середовища їхнього існування. Таким чином, усі сучасні зубри - це потомки лише дванадцяти придатних особин, які збереглися в зоопарках і звіринцях Європи на момент повної загибелі зубрів у природі.

Нинішнє поголів’я зубра в світі налічує понад 10,5 тис. особин, які, головним чином, зосереджені у Європі - природному ареалі їхнього існування. Проте, його сучасні чисельність і розселення є дуже далекими від історичних, коли він повсюдно траплявся на теренах Центрально-Східної Європи: від Альп по Кавказ, від Румунії до півдня Швеції. Але сьогодні зубр в Україні трапляється лише на дуже обмежених територіях Львівської, Волинської, Чернівецької, Вінницької, Київської і Сумської областей. Його стада значною мірою залежні від людської опіки.

За останніх сто років від моменту цілковитого зникнення у дикій природі, популяція зубра в Україні пережила низку етапів: 

• момент свого “становлення” у 1960-их роках;
• пік чисельності у 1990-их - 700 особин; 
• різкий спад чисельності на початку 2000-их - 200 особин;
• поступове відновлення сьогодні. 

Загальна чисельність зубра в Україні сьогодні оцінюється у 458 особин.