На території України протікає більше 63 тисяч річок і потічків, з них 93% мають довжину до 10 км. Найбільшими річками України є Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець.

Річки живлять наші міста та господарства, годують нас рибою, формують рельєф та клімат, гостинно запрошують нас відпочити на своїх берегах. Але ми часто сприймаємо ці природні послуги, як належне, не замислюючись, що тільки здорові річки можуть їх надавати.

Однією з проблем та загроз для річкової системи України є наявність занедбаних гідротехнічних споруд (ГТС), що більше не виконують своїх функцій. Ці греблі  перешкоджають вільному руху води та погіршують існування річкового біорізноманіття.

“Дійсно, греблі та підпірні споруди ділять річки на окремі клаптики, біологічний зв’язок між якими порушено. Це, наприклад, унеможливлює міграцію та сприяє накопиченню седименту вище за течією”, — підкреслює Ольга Денищик, керівниця прісноводного напрямку WWF Україна.

Місцеві громади можуть самостійно здійснити легальну процедуру знесення таких гідротехнічних споруд та належним чином оформити цей процес документально.

Нижче коротко викладено порядок дій, якого слід дотримуватися задля виконання усіх норм чинного законодавства України. Повна покрокова версія алгоритму дій зі знесення гідротехнічних споруд також доступна у відкритому доступі (у додатку).

Отже, в першу чергу, місцевій громаді необхідно визначити власника ГТС. Адже відповідно до чинного законодавства, лише власник або особа, що є уповноваженою власником має право приймати рішення щодо її демонтажу.

Однак, з різних причин, гребля чи дамба можуть не мати власника або її власник може бути невідомий. Побудовані та введені в експлуатацію за радянських часів ГТС, здебільшого є безхазяйними — тобто не перебувають на балансі жодного підприємства, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Часто вони не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Якщо ГТС не має власника або її власник невідомий, то перш ніж ухвалювати рішення про знесення споруди, потрібно набути права власності на неї. Облік, управління та оформлення прав на безхазяйне майно здійснює орган місцевого самоврядування.

Варто відзначити, що до оформлення прав на безхазяйне майно, місцевій громаді необхідно, насамперед, в повному обсязі здійснити ідентифікацію ГТС, що включає:

-  інвентаризацію;

-  пошук власника;

- пошук технічної документації та даних про постановлення на облік як об’єкта нерухомого майна, який не має власника або власник якого невідомий.

Після того, як територіальна громада набула право комунальної власності на ГТС, місцева рада на своїх  пленарних засіданнях може розглянути питання про її ліквідацію. Обґрунтуванням для позитивного рішення ради можуть бути: висновки комісії з проведення обстеження та інвентаризації про недоцільність використання ГТС, або висновок виконавчого органу ради, чи експертні висновки та рекомендації профільних органів (водних ресурсів, екології, МНС тощо), науковців, спеціалістів.

З огляду на те, що дії зі знесення ГТС зачіпають багато різних аспектів господарської діяльності та природоохоронних приписів, у процесі можуть виникати неприємні законодавчі колізії. Аби нівелювати ці ризики, громаді варто завчасно отримати усі дозволи і пройти необхідні процедури. В першу чергу, потрібно провести оцінку впливу на довкілля, отримати дозвіл на проведення робіт на землях водного фонду і дозвільну документацію на знесення (ліквідацію, демонтаж) ГТС та виконання робіт зі знесення ГТС.

Після фактичного знесення споруди фінальним кроком буде виконання процедури внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Для цього громаді необхідно подати до держреєстру документ, який підтверджує факт знищення ГТС: довідку про знесення об’єкта нерухомого майна (ГТС) та його фактичну відсутність, а також відмітку про погашення технічного паспорта ГТС шляхом здійснення в ньому відповідного запису виконавцем та керівником БТІ.