Прибережні захисні смуги — це не просто "буферна зона біля річки", а важливий інструмент охорони водних ресурсів. Їхній режим регулюється законом, і недотримання правил може мати як екологічні, так і юридичні наслідки. Дізнавайтеся у матеріалі WWF-Україна, що таке прибережні захисні смуги, для чого вони та як ними користуватися.

Що таке прибережні захисні смуги (ПЗС)?

Прибережна захисна смуга — це спеціально визначена частина земель уздовж водних об’єктів (річок, озер, морів, водосховищ), яка виконує екологічну, санітарну та водоохоронну функцію. Вона не є частиною водного об'єкта, але є частиною земель, що мають обмежений режим використання для охорони водойм.

Ці смуги мають чітко встановлену ширину, яка залежить від типу водойми, і визначаються Водним кодексом України та Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами входять до складу земель водного фонду.

Якою має бути ширина прибережної захисної смуги?

Прибережні захисні смуги встановлюють уздовж урізу води — саме там, де вода зустрічається з берегом.

Їхня ширина залежить від розміру та типу водойми:

• Маленькі річечки, струмки, потічки і ставки до 3 га — мінімальна ширина ПЗС має становити 25 метрів. 
• Середні річки, водосховища на них, водойми, а також ставки площею понад 3 гектари — 50 метрів.
• Великі річки, водосховища на них та озера — 100 метрів. 
• Моря та навколо морських заток і лиманів — не менше 2 кілометрів. 

Навіщо потрібні ПЗС?

Саме ці території відіграють вирішальну роль у підтримці здоров'я річок:

• Покращують якість води. Прибережні смуги діють як природні фільтри. Вони затримують надлишок поживних речовин і забруднювачів, не даючи їм потрапити у річку.
• Протидіють ерозії. Коренева система прибережних рослин стабілізує береги річок — вона не дозволяє течії змивати поверхневий шар ґрунту, запобігаючи ерозії ґрунту.
• Підтримують біорізноманіття. Прибережні смуги — справжні оазиси життя. Ці території, що розташовані між сушею та водою, є унікальним місцем існування для багатьох видів. Завдяки постійній волозі, тіні й родючим ґрунтам, тут створюються ідеальні умови для підтримки біорізноманіття. Дерева дають тінь, яка охолоджує воду у спекотні дні і створює комфортне середовище для риб та інших водних мешканців. А складна рослинність уздовж берегів слугує сховком для птахів, жаб, комах і навіть ссавців.

Що заборонено робити в прибережній захисній смузі?

Відповідно до ст. 61 Земельного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 

• Розорювати землю (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також займатися садівництвом та городництвом.
• Зберігати і використовувати пестициди і добрива. 
• Влаштовувати літні табори для худоби.
• Будувати будь-які споруди (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об’єктів фізичної культури і спорту, які не є об’єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. 
• Влаштовувати звалища сміття, кладовища тощо.
• Мити та обслуговувати транспортні засоби і техніку.
• Випалювати суху рослинність.

Доступ до води — право кожного!

У межах прибережних захисних смуг громадяни мають гарантований, вільний і безкоштовний доступ до:

• узбережжя морів, заток, лиманів та островів (у внутрішніх морських водах),
• берегів річок, озер, водосховищ та інших водойм.

Це стосується зон загального водокористування — особливо пляжів та відкритих берегів.

Уздовж берегів річок, озер та на островах не можна ставити паркани чи інші перешкоди, які заважають людям вільно підходити до води. Є лише деякі винятки, які прописані в законі.

Якщо хтось все ж таки поставить таку перешкоду, місцева влада (районна або міська, сільська, селищна рада) має надіслати йому письмову вимогу прибрати її протягом 10 днів.

Якщо власник не зробить цього самостійно, влада має право самостійно знести цей паркан чи іншу конструкцію.

Коли доступ може бути обмежений?

Існують винятки, де вільний доступ не дозволяється. Це стосується земель:

• в охоронних зонах (наприклад, поблизу водозаборів),
• в санітарно-захисних та особливих режимних зонах, де розташовані: гідротехнічні чи гідрометричні споруди (дамби, насосні станції), об’єкти підвищеної небезпеки, оздоровчі заклади (санаторії, пансіонати, дитячі табори тощо), якщо в них є всі необхідні документи; території природно-заповідного фонду або пам’ятки культурної спадщини. 

Огорожа? Плата? Заборонено!

Жоден громадянин або юридична особа не має права самовільно перекривати доступ до води в межах прибережної захисної смуги — навіть якщо ця земля у їхньому користуванні.

Заборонено:

• встановлювати паркани, шлагбауми, інші бар'єри,
• вимагати гроші за прохід до води.

Такі дії можуть стати підставою для припинення права користування цією ділянкою — через суд.

ПЗС і приватна власність

Іноді частина ПЗС потрапляє в межі приватних земельних ділянок. У такому випадку власник має обмеження на використання цієї частини своєї ділянки. Тобто він не може будувати, засівати, змінювати рельєф тощо.

Це так зване сервітутне обмеження, яке не скасовує право власності, але накладає обов’язок дотримуватись певного режиму.

Чому важливо знати про ПЗС?

• Для забудовників і землевласників — щоб уникнути порушень і штрафів.
• Для органів влади — для планування забудови і охорони довкілля.
• Для активістів і громади — для контролю за законним використанням прибережних територій.
• Для бізнесу — якщо планується туризм, рибальство або гідротехнічні роботи.

А що таке водоохоронна зона? 

Водоохоронна зона і прибережна захисна смуга — поняття пов’язані, але це не одне й те саме.

Водоохоронна зона  — це більш широка територія навколо водойми, яка встановлюється для загального захисту водних ресурсів.

Вона охоплює:

• прибережну захисну смугу (ПЗС),
• а також додаткові території, на яких також діють обмеження (але менш жорсткі).

Так, до складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Розміри водоохоронної зони залежать від типу водного об'єкта та місцевості. Наприклад, для великих річок і морів вона може сягати до 200–500 метрів і більше.

У водоохоронній зоні дозволяється обмежена господарська діяльність — з урахуванням вимог природоохоронного законодавства. 

На території водоохоронних зон забороняється:

1. використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
2. влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації
3. скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Частина таких зон, крім того, періодично затоплюється річкою. Водоохоронні зони перебувають в державній та комунальній власності. Дані землі слід лишати під природним трав'яним покровом, насаджувати дерева та кущі, які часто й самі ростуть завдячуючи наявності вологи.

Вплив розорювання заплав на стан малих річок та екосистему в цілому

Заплави річок – це невід'ємна частина річкової екосистеми, і саме на них розташовуються прибережні захисні смуги.

Тому природно, що під час повені заплава має затоплюватися. Закон забороняє орати заплави малих річок, знищувати рослинність та вирубувати ліси в їхніх басейнах. Проблема в тому, що чіткі межі заплав юридично не встановлені, що ускладнює їхній захист.

Якщо ваша річка стає мілкою, заростає водоростями, вода цвіте, з'являється мул, а течія майже зникає – скоріш за все, це наслідок порушення українського законодавства.

Після дощів з розораних заплав у річки потрапляє велика кількість забруднювачів, таких як поживні речовини з добрив та пестициди. Це сприяє цвітінню води, її заростанню, евтрофікації та деградації екосистеми. На цьому шляху забруднювачам майже нічого не заважає.

У результаті малі річки, дуже вразливі до змін навколишнього середовища, поступово зникають. Погіршення стану малих річок негативно впливає і на більші річки, а забруднення сягає навіть прибережних вод Чорного моря. Це цілий ланцюг взаємопов'язаних проблем, які потребують серйозного та комплексного вирішення.

Звичайно, існують плани з відновлення заплав та збереження прибережних захисних смуг. Однак кожен з нас повинен розуміти свою відповідальність і не допускати подальшого втручання в життя річок. Важливо, щоб наші дії допомагали природі відновлюватися, адже тільки так ми зможемо зберегти водні ресурси та біорізноманіття.

Що можемо зробити ми?

Захист прибережних територій — це не лише справа екологів, суддів чи держави. Кожен із нас має реальну можливість діяти та впливати на ситуацію:

1. Будь обізнаним. Знання — перший крок до змін. Слідкуй за тим, що відбувається у твоїй громаді. Якщо помічаєш незаконне будівництво або захоплення землі біля водойми — не мовчи. Повідом органи місцевої влади, екологічну інспекцію або прокуратуру.
2. Підтримуй природоохоронні ініціативи. Долучайся до прибирання берегів, волонтерських акцій або інформаційних кампаній. Підтримуй організації та активістів, які реально працюють для збереження річок, озер і морів.
3. Поширюй знання. Говори з друзями, родичами, сусідами. Чим більше людей розумітиме, чому прибережні захисні смуги важливі — тим менше буде байдужості. Навіть один поширений пост може надихнути когось на дію.

Підтримати діяльність WWF-Україна із збереження і відновлення водних ресурсів України.