В умовах війни українські медіа зосереджені переважно на подіях фронту, підтримці армії та гуманітарних кризах. Проте й екологічна тематика вимагає уваги — адже наслідки війни для природи можуть бути довготривалими та невідворотними. Журналістка “Накипіло.Освіта” Альона Холодова разом із фахівцями у сфері захисту довкілля обговорили, як цікаво висвітлювати ці теми в ЗМІ. Однією з експерток стала Оксана Коноваленко — керівниця напряму “Вода” WWF-Україна. Вона наголосила: важливо не лише говорити про проблеми, а й показувати можливі рішення. 

Журналістам експертка радить звернути увагу на наступні актуальні теми: 

Людина — не “спостерігач ззовні”, а єдине ціле з природою 

Як пояснює Оксана Коноваленко, зв'язок між людиною та природою набагато глибший, ніж здається. Наші дії мають безпосередній вплив на довкілля, а отже, і на наше повсякденне життя – від якості повітря у вашому місті до наявності чистої питної води.

“‎Людина і природа — єдине ціле. Хоча це звучить дещо філософськи чи екзистенційно, ми не просто живемо на цій планеті, ми її невід’ємна частина. Кожна наша дія впливає на неї та, відповідно, на нас самих”, – наголошує керівниця напряму “Вода” WWF-Україна. Вона підкреслює, що хибне уявлення про людину як “спостерігача ззовні” призводить до поверхового розуміння екологічних проблем і нездатності побачити шляхи їх вирішення.

Бізнес зобов’язаний компенсувати екологічні збитки й дотримуватись принципу “забруднювач платить”

Що спільного між будівництвом заводу на березі річки та якістю води в крані у сусідньому селі за десятки кілометрів нижче за течією? Відповідь — спільна водна система та відсутність відповідального підходу до її використання.

Уявімо: компанія планує збудувати завод біля річки. Щоб зменшити шкоду довкіллю, вона встановлює очисні споруди та запускає моніторинг води й повітря. У країнах ЄС подібні вимоги закріплені законом: бізнес зобов’язаний компенсувати екологічні збитки й дотримуватись принципу “забруднювач платить”.

“Хоча законодавство передбачає екологічні вимоги до розміщення, проєктування та будівництва підприємств, в Україні контроль за їхнім дотриманням недостатній. Забудовники часто не впроваджують заходів, які б сприяли адаптації до кліматичних змін, зменшенню температури повітря, забезпеченню додаткового надходження вологи.

Натомість збільшується площа, вкрита бетоном і склом, що негативно впливає на мікроклімат міських територій”, — зауважує Оксана Коноваленко. 

У кращому випадку, продовжує науковиця, забудовники висаджують кілька дерев поруч із новобудовами після вирубки масива зелених насаджень. Але цього недостатньо, аби компенсувати екологічні втрати.

Чия річка? Проблеми спільної відповідальності за водні ресурси

“Ще одна тема, недостатньо висвітлена в ЗМІ — спільна відповідальність за стан річок. Люди не усвідомлюють, що річка не належить одній громаді чи області, річка — єдина для всіх. Хаотичне господарювання на водозборах річок, незаконне створення численних ставків, загат, безконтрольний забір води, недбале ставлення користувачів до потреб інших створює низку проблем: від погіршення якості води до її дефіциту для мешканців, які живуть нижче за течією”, — пояснює Оксана Коноваленко. 

“Для журналістів це вже привід дізнатися: чому є так багато ставків, чи вони створені у відповідності до законодавства, чи мають водопропускні споруди, скільки води доходить до громад нижче за течією, наскільки вода придатна до споживання”.